Мистецтво Київської Русі — складова частина світової. Іконопис та книжкова. Название: Иконопись Киевской Руси Раздел: Рефераты по культуре и искусству Тип: реферат Добавлен 13:28:07 06 мая 2009 Похожие работы Просмотров: 1884 Комментариев: 3 Оценило: 2 человек Средний балл: 5 Оценка: неизвестно Скачать. Министерство общего и профессионального образования РФ. Якутский государственный университет имени М.К. Исторический факультет. Иконопись Киевской Руси.

1. Іконопис Київської Русі Реферат
2. Реферат На Тему Іконопис Київської Русі
3. Іконопис Київської Русі Презентація

Министерство общего и профессионального образования РФ Якутский государственный университет имени М.К. Аммосова Исторический факультет Якутск 2007 Содержание Введение Никола с житием Илья Пророк Архангел Гавриил Иаков, Никола и Игнатий Заключение Список литературы Введение Период Киевской Руси дал большое количество произведений искусства, в том числе. Более того ни одна область истории русского искусства не обогатилась в последние годы таким количеством новых памятников, как.

В своей работе я хотел бы проследить изменения икон в разных периодах времени, разницу их исполнения, попытаться определить время перехода от одного стиля к другому. Для достижения своей цели я решил разделить работу на несколько частей. Каждую часть я посвятил одной иконе, для того, чтобы не только определить их разницу исполнения, но также попытаться показать их красоту, что я считаю не маловажной чертой этого вида искусства.

Иконопись Киевской Руси - это своего рода книга, которой мы можем не только любоваться, но и 'прочитать' по ней жизнь того времени, что даёт нам его полную картину, его народа, а также их нравов, порядков и канонов. Мне кажется, нам очень повезло, что наши предки оставили такое культурное наследие, так как величие народа или даже всей страны зависит не только от её финансовой или военной мощи, но также и от культурного развития, ведь пока существует своя культура, создаваемая веками, народу есть что защищать и за что бороться, а такой народ никогда не склонит свою голову перед любым агрессором.

Но даже такая мощь, как культура очень хрупка, поэтому всё создаваемое предками, мы должны стараться не потерять и донести до своих детей, при этом вырабатывая у них уважение к своей культуре. Именно уважение, так как кто уважает свою культуру, обязательно будет уважать чужую и понимать с каким трудом она создаётся. Никола с житием К числу самых древних и наиболее ценных в художественном отношении находок принадлежит 'Никола с житием' из погоста Любони Новгородской области. С первого взгляда ощущаются торжественная размеренность всего изображения, точная согласованность пропорций, благородная сдержанность живописи.

Это искусство крупных форм, чётких членений, спокойного ритма. В плоскостном развороте композиции, её почти архитектурной построенности, в ярких и цельных цветовых пятнах, умело распределённых и уравновешенных, в глубине и насыщенности колорита, скупости цветовой палитры чувствуется дыхание XIII века с его мощными, значительными и простыми формами. Здесь ничто не подчёркнуто чрезмерно. Фигура Николы, строгая по очертаниям, свободно размещена в средней части иконы. Полоса клейм, образующая нарядную раму, не выглядит ни преувиличенно широкой, ни слишком измельчённой; очертания их - узких на боковых полях, широких на верхнем и нижнем - вторят конфигурации иконной доски; клейма на нижнем поле - самые крупные и образуют как бы основание всего изображения.

Широкие белые поля, большие участки свободного фона придают иконе особенную величественность, исключают впечатление тесноты и нагруженности. Житийные клейма иллюстрируют лишь главные события в жизни Николы: рождение, детство, получение священных санов и чудеса, прославившие его имя. Как в выборе сюжетов, так и в самих изображениях внимание не отвлекается на второстепенное, повседневное, будничное. Показано лишь необходимое для иллюстрации событие: минимальное число персонажей, скупой намёк на место действия. Рассказ развивается неторопливо, размеренно. Все позы полны достоинства.

Движения, даже самые энергичные, кажутся замершими, остановившимися. Действие приобретает вневременной, отвлечённый характер, оно как бы совершается вечно. Повторяющиеся несколько раз трёхчастные композиционные схемы, сходные архитектурные фоны, зеркальное повторение некоторых деталей в клеймах усиливают ощущение неспешности, значительности действия, подобно ритмическим повторам в народной эпической поэзии. Пространные многострочные надписи, исполненные строгим древним почерком - уставом, дополняют торжественность каждой сцены. Тяга к ясности членений видна даже в обработке иконной доски.

Ширина полей соразмерна общим пропорциям иконы, а скос от полей к иконному углублению - ковчегу - сделан отлогим, чётким и глубоким, как это бывает лишь в византийских и самых древних русских произведениях. Обрамление иконы получает особую пластическую выразительность, что усилено коричневой окраской скоса, словно передающей густую тень. Но при всей близости иконы к искусству XIII века она уже утратила многие качества, свойственные живописи этого столетия; в её образном строе появились совсем иные оттенки. Лику Николы в среднике придано смягчённое выражение, черты стали мельче. Он лишён той невозмутимой отрешённости, которая так типична для персонажей XIII века.

Изображение по своей внутренней сути стало соизмеримо со зрителем. В житийном 'Николе' уже нет незыблемой силы, всеподавляющей мощи, нечеловеческой приподнятости и несокрушимости образа. В клеймах, наряду с внушительными застылыми фигурами с суровыми ликами и остановившимся взором, встречаются и иные персонажи, в которых проскальзывает нечто трогательное, даже изящное. Линии рисунка местами выглядят эскизными, пятна света - неопределённо скользящими. Всё это возвещает приближение нового, более эмоционального художественного стиля, выступившего на Руси сложившемся виде в следующем, XIV столетии.

Создаётся впечатление, будто икона написана по древней композиционной схеме, построена по старым законам, но сюда уже просачиваются, пусть несмело, черты новой эпохи, проникает ощущение предстоящих перемен. Произведений 'переходной' поры сохранилось мало, и остаётся неизвестным, когда именно происходил этот сдвиг в русском искусстве.

Поэтому время создания 'Николы' не определяется с большой точностью, и лучше отнести её к концу XIII - началу XIV века. Икона Николы не имеет прямого сходства с уже известными новгородскими произведениями, хотя и найдена не так далеко от Новгорода. Она лишена резкости и остроты, уже определившихся в ту пору в новгородском искусстве, её художественный строй мягче и сдержаннее.

В иконе не видно твёрдых контуров, геометрически чётких бликов, и это зависит не только от стёртости верхних красочных слоёв. Главное в её живописи - не красота ярких и чистых цветовых плоскостей, а выразительность красочных пятен, глубоких и насыщенных, цельных и обобщённых, ясно читающихся, но не резко разграниченных. Их поверхность - живая, разнообразная, переливчатая. Одна и та же краска в тенях положена густо, в освещённых местах - тонко, белила нанесены, как правило, зыбкими мазками неопределённой формы; линии рисунка деликатны, легки и имеют приглушённый коричневый оттенок. Особенно свободно исполнены лики. Их черты намечены быстрыми штрихами, стремительными и даже отрывистыми; на светлом основном тоне лежат прозрачные тени, лёгкие блики, бегло брошенные мазки красной краски - киновари.

Интересно, что другие иконы, найденные вместе с 'Николой' в погосте Любони, тоже лишены явных признаков новгородского письма. Очевидно, 'Никола' принадлежит к малоизвестному направлению в ранней русской иконописи, может быть к своеобразной линии в рамках новгородского искусства. Памятники XIII-XIV веков, раскрытые в последние годы, связаны с искусством провинции. В провинциальных произведениях наблюдается не столько сложение нового стиля и появление другого мироощущения, сколько утрата, спад и забвение старого. Но примечательно, что, несмотря на инертность развития, для этого периода характерна большая стилистическая пестрота, разнообразие художественных решений.

По сравнению с иконой из погоста Любони, совсем иное впечатление производит житийный 'Никола' из старинного псковского села Виделебье. На нём имеется редкая для древних памятников надпись с именами заказчиков Василия и Фёдора Онаньиных и датой, которую можно, без уверенности, прочесть как 1337 год. Разница между этой иконой и предыдущей зависит не столько от времени создания, сколько от породивших их художественных направлений. Псковская икона острее, эмоциональнее. В аскетически бледном, бескровном, отрешённом лике Николы чувствуются скрытая энергия и, несмотря на примитивность письма, внутренняя утончённость. Его чертам присущи пронзительность, нервность, противоречащие внешней застылости.

Крупные, широкие плоскости, строящие форму, сочетаются с резкими контурами, то протяжёнными, извивающимися, то отрывистыми, словно быстрый, острый штрих. Истоки этого стиля противоречивы. Своей замкнутой неподвижностью лик Николы близок к произведениям XIII века.

Но во внутренней сложности образа, графической чёткости рисунка проскальзывают отдалённые отголоски искусства более раннего и, вместе с тем, может быть, намечается шаг к новому, одухотворённому стилю следующего столетия. За этим изображением угадывается большая художественная традиция, по-своему истолкованная псковским мастером. Эта манера, упрощённая и грубоватая, сложилась в русской иконописи в XIII веке. Она была типична для 'низовых' течений, всегда более консервативных, и потому могла удержаться надолго. Псковские иконы раннего периода (XIII - начала XIV века) немногочисленны и очень разнородны, хотя на всех них так или иначе лежит печать местного творчества. Новый 'Никола' занимает особое положение. Яркая красочность, плоскостная и декоративная манера письма сближают его с простонародными, провинциальными течениями, а лик Николы, его тип, его внутренняя характеристика выдают наличие высокого и утончённого образца, на который ориентировался и которым вдохновлялся псковский иконник.

Илья Пророк 'Илья Пророк' заставляет перенестись в художественную атмосферу иного, более позднего времени, чем предшествующие иконы. Сосредоточенность и спокойствие образа, соразмерность и уравновешенность композиции, деликатная лёгкость и сглаженная обобщённость живописи - во всём узнаётся дух искусства XV века. Красота древнего письма особенно наглядна рядом с грубым, плоским и примитивным дополнением в левой части. Очевидно, икона написана ещё на раннем этапе сложения этого стиля.

Может быть, крупная, даже грузная фигура Ильи, внутренняя значительность лика являются отзвуками искусства XIV века, с его индивидуальностью образов и мощью форм. Новый памятник принадлежит к новгородскому художественному кругу. Это видно и по яркости цвета, и по характерной чёткости рисунка, и даже по распространённому именно в новгородской иконописи XV века типу лика, с очерченным единой линией контуром носа. Но среди новгородских произведений эта икона выделяется сдержанностью и вместе с тем особой мягкостью изображения. Здесь не увидеть сильных контрастов света и тени, беглой уверенности приёмов, быстрых очерков, безупречно выработанной схемы, которая налагает печать сходства на лице многих новгородских персонажей. В 'Илье' всё не так определённо и чётко, в нём больше округлённости, плавности.

Необычна и техника. Икона выполнена на грубо отёсанной, неровной дощечке, и её незаглаженная, шероховатая поверхность, проступающая под тонким, почти просвечивающим красочным слоем, составляет контраст с тщательностью живописи.

Икона эта была найдена на севере, в маленькой деревенской часовне неподалёку от Онежского озера. Может быть, она исполнена в одной из своеобразных новгородских мастерских и привезена на север. Но строгость образа, обобщённость живописи, особенности техники позволяют предположить, что это произведение местного, северного творчества. Но, восхищаясь этой нарядной, шумной живописью, трудно не заметить в ней некоторой щеголеватости, эффектности. Главный художественный акцент уже не на психологической выразительности лика, не внутренней значительности образа, а на изобретательности и богатстве внешних форм.

Это искусство близко к той грани, за которой формальные декоративные моменты могут окончательно возобладать над духовной сущностью изображения. Архангел Гавриил 'Архангел Гавриил' из Муромского монастыря на Онежском озере - часть большой многофигурной композиции деисусного ряда иконостаса. Крупная, мощная фигура архангела написана виртуозно. Мастер словно любуется смелыми очертаниями тёмных крыльев, пышным каскадом ниспадающих драпировок, острыми и ломкими иглами световых бликов. Традиционным для архангелов - красным и зелёным - одеждам он придаёт чрезвычайно насыщенные оттенки, а в располагавшейся симметрично иконе архангела Михаила пишет одежды густо-розовые и изумрудные, тем самым избегая повторения цветовых пятен в пределах ансамбля. Всё здесь решительное и крупное. Живопись основана на контрасте интенсивных красок, на чёткой очерченности всех форм, максимально рельефных, определённых, словно рубленых, резаных.

Новгородских деисусных 'чинов' второй половины XV века, подобных муромскому, сохранилось несколько. Они очень похожи по общим схемам: позам, очертаниям складок одежд. Очевидно, был какой-то образец или канон, на который ориентировались мастера. В художественном отношении эти 'чины' различны, причём муромский принадлежит к лучшим. Он может дать представление о великолепии и декоративном блеске живописных ансамблей, украшавших внутренние помещения новгородских церквей того времени.

Иаков, Никола и Игнатий Икона 'Иаков, Никола и Игнатий' из Муромского монастыря, в отличие от архангела, - произведение глубоко индивидуального творчества. Она продолжает стойкую новгородскую традицию икон 'избранных святых', представленных в ряд, фронтально, в строго симметричной и уравновешенной композиции.

Здесь по-новгородски решительные линии, смелые блики, рельефные фигуры и лики. Но икона эта проникнута совсем особыми, новыми для новгородской живописи настроениями. В ней много изящества, тонкости, внутренней сосредоточенности. Её персонажи психологически несравненно более сложны, чем, например, святые со складня из Вегоруксы. Стройные, удлинённые пропорции фигур подчёркнуты многократно варьирующимися острыми диагональными линиями, ритмически повторяющимися в общих очертаниях и рисунке одежд.

Однако редакция сайта готова оказать всяческую поддержку в решении любых вопросов связанных с работой и содержанием сайта. Частичное или полное копирование материалов сайта без письменного разрешения администрации сайта запрещено! Ответственность за разрешение любых спорных моментов, касающихся самих материалов и их содержания, берут на себя пользователи, разместившие материал на сайте. Мнение редакции может не совпадать с точкой зрения авторов. Рабочая программа по химии 10-11 класс рудзитис 2 часа. Авторские права на материалы принадлежат их законным авторам.

Большие участки открытого свободного фона создают ощущение особой лёгкости и воздушности всего изображения. Это икона сияющая и светящаяся. Необычные для Новгорода краски - более холодные и светлые - заставляют любоваться нежными переливами цвета, сложными смешанными и разбеленными оттенками: голубыми бликами на красновато-коричневой одежде Иакова, прозрачными белыми высветлениями на лилово-коричневом одеянии Игнатия, розовыми, голубыми и белыми тканями. Особенно легка и нежна живопись в верхней части иконы: привлекают изысканными цветовыми сочетаниями розовые лики со светло-коричневыми тенями и плавно положенными, словно мягко растворяющимися белыми 'движками', фон оттенка золотистой слоновой кости и светло-жёлтые поля.

Эта икона написана мастером, работавшим в собственной, очень своеобразной манере, воспитанным новгородской живописью, но преобразовавшим её стиль. Скорее всего, икона трёх святых связана с рафинированным слоем новгородской культуры, создана в кругах художественно образованных и богословски осведомлённых. В ней всё незаурядно - и образы, и живописные качества, и даже иконография, состав персонажей.

Изображены не обычные, на множестве икон фигурирующие 'избранные святые', почитавшиеся как покровители ремёсел и крестьянских работ или как основатели местных монастырей, а мудрые старцы, 'отцы церкви'. Фигуры Иакова и Игнатия привычны для торжественных стенописий византийских и сербских храмов; в новгородских иконах они редки.

Не случайно новый памятник вызывает ассоциации с очень изощрённым созданием новгородского мастерства, знаменитыми 'софийскими таблетками' - маленькими двусторонними иконками, происходящими из Софийского собора и хранящимися главным образом в Новгородском музее. Большая часть 'таблеток' исполнена в конце XV и в начале XVI века, приблизительно в то же время, что и икона трёх святых. Правда, эти иконы созданы совсем другими мастерами, работавшими в манере более миниатюрной и зачастую склонявшимися к графической трактовке формы. Но многие 'таблетки', в которых представлены фигуры трёх стоящих святых, очень похожи композиционной схемой на муромскую икону. Кроме того, в 'софийских таблетках', как и в иконе из Муромского монастыря, много необычных для русского искусства сюжетов, редко изображавшихся сцен и отдельных персонажей. Можно предположить, что в конце XV века круг сюжетов новгородской живописи расширялся, её иконография усложнялась и обогащалась. Этот процесс был общим и для всех передовых течений русского искусства, и для живописи поздневизантийского мира в целом.

Сюжетные новшества могли быть заимствованы новгородцами из Москвы, но могли появиться и в результате непосредственных контактов с поздневизантийской культурой, например с искусством монастырей Афонской горы. Местному искусству, стоявшему в конце XV века на грани исчерпанности стиля, склонявшемуся к повторению старых приёмов, мастера на метилиновое, очень перспективное направление развития, к сожалению, мало поддержанное их современниками и преемниками. Заключение Приходя к заключению, мы обнаруживаем, что разница исполнения икон зависела не только от эпохи, её создания, но также от места, где она была написана. При этом в каждой эпохе и для каждого района, неважно деревня, это или город, существовали свои стили.

Так, например 'Житие Николы' было исполнено в разных областях, хотя и в одну эпоху, в совершенно разных стилях. Если взять Псковский и Новгородский варианты исполнения иконы, то Псковская икона острее и эмоциональнее, что не скажешь о Новгородской иконе, она лишена резкости и остроты, её художественный строй мягче и сдержаннее. Также по примеру этой иконы можно определить переход от одного стиля к другому, на ней просматриваются черты старого стиля, плавно, переходящие в новый. Создаётся впечатление, будто икона написана по древней композиционной схеме, построена по старым законам, но сюда уже просачиваются, пусть не смело, черты новой эпохи, проникает ощущение предстоящих перемен. Так как 'переходных' икон сохранилось очень мало, поэтому остаётся не известным когда происходил этот сдвиг в русском искусстве. Список литературы 1. Смирнова, Живопись Древней Руси (находки и открытия) Ленинград, 1970 2.

'Юный художник' Азы древнерусской иконописи М., 2001 3. Стерлигова Драгоценный убор древнерусских икон XI-XIV веков М., 2001 4. Бесчастнов Живопись: учебное пособие для студентов М., 2003 5. Замятина Терминология русской иконописи М., 2000.

Культура Київської Русі. Київська Русь або Давньоруська держава (старосл. Р ѹ сь, ср-грец. Ῥῶ ς, пізніше Ῥ ωσία 1); 9 століття — 1240) — період в історії Великого князівства Руського, середньовічної монархічної держави у Східній Європі, коли його столиця, тобто престол великого князя, знаходилася у Києві. Велике князівство Руське виникло у IX столітті в результаті об'єднання східнослов'янських племен (русі) під єдиною владою. Серед перших правителів літописи називають князів династії Рюриковичів. В період Київської Русі Велике князівство Руське займало територію від Таманського півострова на півдні, Дністра і верхів'їв Вісли на заході до верхів'їв Північної Двіни на півночі.

Історичний період Середні віки - Засновано 882 - Припинило існування 1240 У розвитку культури Русі проявлялися як загальні закономірності, так і національні особливості. Її основа — самобутня культура східнослов'янських племен. Принциповим рубежем у розвитку культури стало прийняття християнства. Значним був вплив візантійської культури. На відміну від Західної Європи, на Русі держава не підпала під владу церкви, і, відповідно, в культурі світські елементи були сильнішими.

Намітилася прогресивна тенденція диференціації духовної культури. У відносно короткі терміни Київська Русь зробила величезний крок, вийшовши на загальноєвропейський культурний рівень, а в деяких її сферах перевершивши його. Нові віяння в культурі, більша регіональна своєрідність з'явилися у зв'язку з феодальною роздробленістю. Однак для закріплення і розвитку культурної динаміки Русь потребувала відновлення політичної єдності. Древні слов'янські вірування були язичницькими і ґрунтувалися на обожнюванні сил природи. Все життя слов'ян пронизувала віра у втручання надприродних сил, залежність людей від богів і духів.

Найбільше вражали слов'ян явища природи, пов'язані з виявом сили та міці: блискавка, грім, сильний вітер, палахкотіння вогню. Не випадково верховним божеством був Перун — бог блискавки і грому, який, як і всі інші боги, втілював у собі добрий і злий початок: він міг уразити людину, її житло блискавкою, але водночас він, згідно з міфом, переслідує Змія, який переховується в будь-якому предметі, наздоганяє і вбиває його. Після перемоги над Змієм іде дощ і очищає землю від нечистої сили. Не менш сильними і грізними були Сварог — бог вогню; Стрибог — бог вітрів, який втілює стріли і війну; Даждьбог — бог успіху, який ототожнювався з сонцем; Хорс — бог сонця (іноді місяця); Симаргл — бог підземного світу, як він здебільшого трактується. Уявляли його в образі крилатого пса та інш.

У пантеоні східнослов'янських божеств, на відміну від давньогрецького та давньоримського, було порівняно мало богів, які безпосередньо втілюють інтереси і заняття людини. Можна назвати тільки Велеса (Волоса) — бога багатства, худоби і торгівлі, Мокош ( Мокошу) — богиню дощу і води, яка в той же час протегувала ткацтву, а також Дану — богиню річок (згадка про неї є у багатьох піснях) та різні берегині. У Х столітті християнство стало панівною релігією в Європі. На Русі про християнство також було відомо задовго до релігійних реформ Володимира Великого: християнами були Аскольд і Дір. Достовірним є факт хрещення княгині Ольги у 958 році. Але вирішальним для процесу християнізації нашої країни було введення цієї релігії як державної в 988— 990 рр.

Писемність у східних слов'ян з'явилася приблизно ще в першій половині IX століття. У « Житії» слов'янського просвітника Кирила зберігся переказ, що він бачив у 860 в кримському Херсонесі (Корсуні) книги, написані «руськими письменами». Ці ж « руські письмена» згадують й арабські письменники Х століття. В історичних джерелах зустрічається також повідомлення про те, що руська писемність, нарівні з староєврейською, розповсюджувалася в Хазарії. Важливим свідченням того, що писемність була відома в Київській Русі ще до хрещення, стала знайдена в 1949 р. В одному зі смоленських курганів глиняна посудина середини Х ст.

З давньоруським написом «гороухща» (гірчиця). Лінгвісти, аналізуючи тексти договорів руських князів з Візантією 911, 944 і 971 рр., вважають, що вони були складені двома мовами — грецькою і староруською. Введення християнства значно прискорило розвиток писемності і літератури на Русі. Ще в 60- 70-х роках IX століття візантійський імператор Михайло III відправив до слов'ян двох братів-священиків з Фесалонік (Солуні) — Костянтина (в чернецтві — Кирило) і Мефодія. Незважаючи на переслідування німецького духовенства, зацікавленого в поширенні латинської мови серед слов'ян, брати проповідували християнство в Моравії та інших слов'янських землях старослов'янською мовою.

Вони упорядкували слов'янський алфавіт і переклали на церковнослов'янську (староболгарську) мову Євангеліє. На початок XI століття на Русі використовувалися дві системи письма — кирилиця, що базувалася на грецькому алфавіті, і глаголиця — розроблена Кирилом фонетична система, яка була менш популярна. Причому ще до ІХ століття місцеве населення користувалося абеткою з 27 літер, тоді як класична кирилиця нараховує 43 літери. Поширення освіченості відбувалося в тісному зв'язку із зміцненням держави, впровадженням християнства. Під час князювання Володимира Великого були створені перші державні школи, в яких вчилися діти знаті. Набір в школи, як свідчить літопис, здійснювався примусово, оскільки справа була нова, незнана і добровольців було мало. А держава гостро потребувала грамотних адміністраторів, дипломатів, здатних підтримувати зв'язки з Візантією та іншими країнами.

Князь Ярослав Володимирович, вважаючи освіченість важливою умовою успішної діяльності на будь-якому терені, вводить обов'язкове навчання для молодих з князівських і боярських родів. Нові школи відкривалися у Києві, Новгороді, Володимирі-Волинському та інших містах. Мистецтво Київської Русі розвивалося в загальному руслі середньовічної європейської культури і було нерозривно пов'язане з церквою і християнською вірою. Протягом довгих сторіч на Русі розвивалося, удосконалювалося мистецтво різьблення по дереву, пізніше - по камені. Дерев'яні різьблені прикраси взагалі стали характерною рисою жител городян і селян, дерев'яних храмів. Чудовим різьбленням славилися посуд.

У мистецтві різьбярів із найбільшою повнотою виявлялися руські народні традиції, уявлення русичів про прекрасне і витончене. Протягом сторіч у східних слов'ян нагромаджувався багатий досвід архітектури, склалася національна традиція містобудування. Довгий час як головний будівельний матеріал використовувалася деревина, що була в достатку доступна. У центрі поселень знаходилися « гради», які служили для захисту від ворогів, проведення племінних зборів і культових обрядів. Більшість споруд у слов'янських «градах» споруджувалася зі зрубів — колод, укладених в чотирикутні вінці. Зі зрубів будувалися і прості хати, і 2-3-поверхові тереми, зруби закладалися в основу кріпосних валів. Якісно новий рівень розвитку архітектури пов'язаний з переходом від дерев'яного до кам'яного і цегельного будівництва.

З прийняттям християнства почалося спорудження храмів, які являють собою самостійну давньоруську переробку візантійських зразків. Перші кам'яні споруди були створені в період князювання Володимира Великого. На центральній площі древнього Києва звели церкву Успіння Богородиці. Церква була прозвана Десятинною тому, що Володимир спеціальною грамотою відписав їй десяту частину великокняжих прибутків. Доля церкви склалася трагічно: в 1240, коли до Києва увірвалися орди Батия, вона стала останнім рубежем оборони і була вщент зруйнована.

У наші дні розчищений і зберігається її підмурівок. Найбільше поширення на Русі отримало хрестово-купольне планування соборів.

Така композиція храму базувалася на християнській символіці, підкреслюючи її призначення. Відповідно до цієї системи склепіння з центральним куполом спиралися на чотири стовпи, утворюючи хрестоподібну композицію. Кутові частини покривалися також купольними склепіннями. Зі східного боку, в вівтарній частині, до храму прибудовувалися апсиди — напівкруглі виступи, покриті половиною купольного або зімкненого склепіння. Внутрішні стовпи ділили простір храму на нефи (міжрядні простори).

Втіленням головних архітектурних досягнень Русі став Софійський собор у Києві, який зберігся до наших днів, але в дуже перебудованому вигляді. Він був споруджений при Ярославові Мудрому на місці його перемоги над печенігами і задуманий як символ політичної могутності Русі.

Софіївський собор став місцем посадження на князівський стіл і поставляння на митрополичий престол, місцем прийому іноземних послів, зустрічей князя з народом. На межі XI—XII століттях недалеко від храму Святої Софії був споруджений собор, присвячений архангелу Михаїлу, який увійшов в історію під назвою Золотоверхий. Михайлівський собор, який пережив всі пожежі і війни попередніх епох, зруйнували за часів радянської влади в 30-і рр. ХХ століття Незалежна Україна відновила свою святиню. Тогочасна влада причину руйнування Михайлівського собору сформулювала так: «у зв'язку з реконструкцією міста». Зараз український уряд здійснює ряд заходів для повернення унікальних мозаїк Михайлівського собору з Росії, куди вони були раніше вивезені. Не менш цікаві архітектурні пам'ятники й інших центрів Київської Русі, які особливо піднялися в XII-XIII століттях, в епоху дроблення Русі на питомі князівства.

Роздробленість об'єктивно сприяла зростанню міст, розвитку в них ремесел і торгівлі. У нових центрах розвивається культура, тісно пов'язана з місцевою народною творчістю. Архітектори переходять на місцеві будівельні матеріали: в Подніпров'ї і на Волині — на цеглу, у Галичі та Володимиро-Суздальській землі — на білий камінь. Звідси бере початок значна художня різноманітність в архітектурі давньоруських земель. Провідними жанрами образотворчого мистецтва Київської Русі були мозаїка, фреска, іконопис та книжкова мініатюра.

Жанри монументального живопису — фреска і мозаїка — складалися на основі візантійських шкіл. Фресками — розпис водяними фарбами по сирій штукатурці — вкривалися стіни православних храмів. Така техніка вимагала від художника високої майстерності, швидкого і точного нанесення малюнка і фарб.

Відповідно всю композицію необхідно виконати протягом одного дня. Зате фарби добре вбираються, висихають разом з штукатуркою, завдяки чому не обсипаються і не вицвітають. Рецепти складання фарб трималися у суворому секреті, передавалися від майстра до учня. Завдяки чудовим властивостям цієї техніки давньоруські розписи витримали випробування часом.

Значною складністю не тільки у художньому плані, але й технологічному відмічене мистецтво мозаїки. Мозаїчні зображення складалися зі смальти — кубиків спеціального кольорового скла, секрет виготовлення якого прийшов з Візантії і був втрачений під час монголо-татарського ярма.

Колірна гама смальти нараховувала безліч відтінків (наприклад, зелена — понад 30, червона і синя — по 20 і т. д.) При виготовленні золотої смальти тонку металеву пластину вміщували між шарами прозорого скла. Цілий світ давньоруського мистецтва в єдиному ансамблі архітектури, живопису і декоративно-прикладного мистецтва дійшов до нас у київському Софійському соборі. І мозаїки, і фрески виконані за єдиним задумом, у єдиному стилі. Мозаїки прикрашають переважно центральну частину собору, передусім вівтар. Їх палітра нараховує 177 відтінків. Здатність мозаїк мерехтіти у світлі сонячних променів і свічок пояснюється тим, що майстри застосовували такий прийом: мозаїчне кольорове скло вдавлювалося у сиру поверхню штукатурки під різними кутами. Фігури були чудово видно з будь-якої частини приміщення і немовби оживали, рухалися, що справляло і справляє велике враження.

Головна мозаїка — велична і сувора фігура Христа-Вседержителя на склепінні центрального купола. Автор виявив глибоке розуміння особливостей монументального живопису: зображення виконане широкими лініями, великими колірними площами.

Напевно, найбільш знаменита мозаїчна Богоматір- Оранта. Оранта — назва у візантійській традиції сюжету з зображенням Богоматері, яка молиться. Діва Марія, яка підняла у молитовному жесті руки, постає на золотому мерехтливому фоні на склепінні вівтарної апсиди. Всі стіни, стовпи і склепіння Софійського собору вкривав фресковий живопис. Розробка тематики фрескових розписів Софійського собору була справою великої державної ваги, керував нею один з найбільш наближених до князя Ярослава людей — митрополит Ілларіон. Розписи читаються як книга, складаються у три цикли: євангельські, біблійні сюжети і житія святих — заступників княжого роду.

Вежі, де розташовуються сходи, якими підіймався князь і його наближені, не є культовим приміщенням, тому їх стіни були прикрашені фресками, написаними на світські побутові теми («Скоморохи», «Полювання на ведмедя», інші). На стіні під арками хорів містилася велика композиція з зображенням Ярослава, який підносить Христу модель Софійського собору, і всієї княжої сім'ї. У 1651 голландський художник Вестерфельд бачив і замалював всю фреску, однак надалі багато з зображень загинули. До наших днів найкраще зберігся портрет жінок великокняжої сім'ї. Софійський собор доніс до нас єдині у всій Європі зразки світського монументального живопису XI ст. У прямому зв'язку з введенням християнства перебуває виникнення і розвиток національної традиції іконописного мистецтва.

Ікони писалися на дошках. Дошку вкривали особливим ґрунтом, потім наносили малюнок, по якому писали фарбами, розтертими на яєчному жовтку. Теми, композиції, колірна гама зображень на іконах підкорялися суворим правилам — канону. У канонічних зображеннях немає реалізму, їх символіка дуже складна. Найбільші майстри вміли, не пориваючи з каноном, наділяти свої твори неповторними індивідуальними рисами, наповнювали свої вироби справжніми почуттями.

У «Києво-Печерському патерику» описане житіє знаменитого майстра Алімпія (Аліпія) Печерського. Найдавніші з ікон, які збереглися до сьогодні, датуються приблизно часом князювання Володимира Мономаха. Привезена з Візантії ікона «Володимирська Богоматір» послужила основою цілого ряду ікон, які отримали назву «Замилування».

Іконопис Київської Русі Реферат

Поява мистецтва книжкової мініатюри збігається з появою найдавніших писемних пам'яток. Рукопис з кольоровими ілюстраціями називався «лицьовий». Зображенням трьох євангелістів — Іоанна, Луки і Марка — було прикрашене Остромирове Євангеліє. Четвертого євангеліста, Матвія, немає, але для малюнка був залишений чистий аркуш.

Реферат На Тему Іконопис Київської Русі

«Лицьовим» є знаменитий « Ізборник» Святослава. Крім сюжетних ілюстрацій, книги багато орнаментувалися. Про мініатюри Київської Русі ми можемо скласти уявлення за так званим радзивілівським літописом XV століття, який є списком з рукопису XIII століття. Його 617 мініатюр — своєрідна художня енциклопедія історії і культури того часу. Музика У житті людей Київської Русі значне місце займали музика, пісні і танці. Пісня супроводила різні обряди, календарні свята. Знамениті фрески вежі Софійського собору у Києві дають зображення музикантів і танцюристів.

Іконопис Київської Русі Презентація

За цими зображеннями, а також з билин, літописів ми знаємо про музичні інструменти Русі — ріг, труби, бубон, гуслі, гудок. З прийняттям християнства одноголосий спів став частиною богослужіння, православний канон не допускав інструментальної музики. Спів вівся за спеціальними рукописами-книгами.

Склалося дві системи нотних записів — самобутня і візантійська.